
2) Вчергове топчемо свою Конституцію та систему законодавства. Інституції, які декларативно незалежні, виступають простими інструментами в руках монобільшості та так званого президента, а судова гілка влади – публічним домом, який ублажає будь-якого клієнта. Той же Кремль в рамках попередніх «геніальних домовленостей» не просто обміняв моряків, яких міжнародний арбітраж зобов’язував віддати без усіляких умов, він до того їх засудив згідно з тим, чим у них законодавство називають
3) Здійснюючи інформаційний супровід даного рішення 1+1 переконує нарід у тому, що заради визволення наших бранців можна пожертвувати чим завгодно: «людина - найвища цінність», «самі у російській в’язниці посидьте», «а якщо хтось з в’язнів не доживе, як ви, тварюки, відчувати себе будете?». Себто умовна вартість кожного полоненого зростає в той час, коли в Україні свинособаки з обмінного фонду раптово (насправді ні) закінчуються. РФ ж має безкінечне джерело його наповнення - Крим та заробітчани. Навіть старатись не потрібно, достатньо висмикнути когось, прималювати націоналістичний бекграунд і персонаж готовий. А в українського електорату вже є певні очікування, які в такій ситуації будуть медведчуковські рупори активно підігрівати – ну там наші люди, визволяйте, ви ж самі говорили «найвища цінність». При цьому обміняти явно піднятий в ціні товар зевлада на аналогічний просто не може по причині його банальної відсутності, тому в справу піде поступова, але впевнена здача національних інтересів та суверенітету.

Коли вам говорять що визволення полонених/ув’язнених або уникнення людських втрат за будь яку ціну – це функція та основний обов’язок держави, можете сміливо без роздумів відправляти таку особи в далеку подорож. Це або ідіот, який не розуміє, що з таким підходом єдиний варіант завершення війни – це безумовна капітуляція, або створіння, яке в тій чи іншій формі переслідує власні меркантильні інтереси.
Юрій Кузьменко